Кібербулінг: як розпізнати й допомогти дитині

Глузування в класному чаті, принизливий допис про себе чи постійне виключення з ігрової групи можуть впливати далеко не лише на час в інтернеті. Дитина може хвилюватися, хто це бачив, чи долучаться друзі та що буде завтра в школі.

Цей посібник пояснює, на що звернути увагу та як реагувати. Описані нижче обов’язки школи й шляхи отримання допомоги стосуються Норвегії. Якщо щось відбувається зараз, перейдіть до розділу що робити далі.

Що відбувається під час кібербулінгу

Кібербулінг — це використання цифрових сервісів, щоб неодноразово завдавати болю, лякати, принижувати чи виключати когось із кола спілкування. Він може відбуватися в приватних повідомленнях, групових чатах, іграх або публічних дописах одночасно з цькуванням наживо. Нове повідомлення не обов’язково з’являється щодня: один допис можуть знову й знову поширювати та коментувати, доносячи приниження до нових людей. Вимкнений телефон не змінює того, що побачили однокласники та як вони поводитимуться наступного дня.

Не кожна сварка, зміна дружніх стосунків чи недобрий коментар є цькуванням. Зверніть увагу на закономірність: чи стає хтось мішенню знову й знову, чи долучаються інші та чи відчуває дитина, що не може це зупинити? Назвати щось жартом не означає визначити, чи воно завдає шкоди. Навіть одна погроза чи принизливий допис можуть потребувати швидких дій; не потрібно чекати повторення, щоб звернутися по допомогу.

Яких форм він може набувати

Ці форми можуть поєднуватися, і одна дитина може стикнутися з кількома з них.

Як розпізнати, що дитина може потерпати

Ви можете помітити зміни ще до того, як почуєте про конкретне повідомлення. Дитина може:

Це приводи поцікавитися станом дитини, а не докази кібербулінгу. Потреби в приватності, тихого вечора чи сварки з другом недостатньо для такого висновку. Деякі діти також тримають проблему в собі, бо бояться погіршити ситуацію або втратити доступ до телефона. Дорослі можуть узагалі не бачити, що відбувається в групі.

Почніть із того, що помітили, а не з діагнозу. Запитайте і про життя онлайн, і про школу. Якщо дитина ще не хоче пояснювати, знайдіть час повернутися до розмови й допоможіть їй обрати іншого дорослого, якому вона довіряє та з яким могла б поговорити.

Почніть із дитини

Якщо не потрібен терміновий захист, вислухайте дитину, перш ніж зв’язуватися з іншими. Подякуйте за розповідь, поставтеся до наслідків серйозно й чітко поясніть, що прохання про допомогу не призведе до втрати телефона. Навіть якщо дитина відповіла сердито або брала участь у сварці, це не означає, що вона заслуговує на переслідування.

Два корисні запитання:

З’ясуйте, чи триває контакт, чи є погрози та чи почувається дитина в безпеці, коли йде до школи. Щоб підтримати її, вам не потрібна вся історія чату. Поясніть, до якого дорослого плануєте звернутися й чому; залучайте дитину, але не покладайте на неї відповідальність за припинення шкоди. Не обіцяйте зберегти все в таємниці, якщо для захисту потрібна допомога.

Що робити далі

Якщо безпека під загрозою зараз: телефонуйте 112, коли терміново потрібна поліція, або 113 за безпосередньої загрози життю чи здоров’ю. Для термінової медичної допомоги без загрози життю телефонуйте 116 117.

  1. Збережіть корисний контекст, якщо це безпечно; не відкладайте допомогу. Перед видаленням чи скаргою збережіть назви облікових записів, посилання, дати та кілька знімків екрана зі звичайними, несексуальними повідомленнями, які показують, що сталося. Додайте достатньо контексту, щоб уривок не створював хибного враження. Наведений нижче виняток щодо інтимних зображень діє й під час збирання доказів. Зберігайте ці відомості приватно для дорослих, які займаються ситуацією, а не для батьківського чату. Не просіть дитину й далі отримувати образи заради нових доказів. Уже видалені повідомлення не заважають звернутися по допомогу.
  2. Разом обмежте небажаний контакт. За потреби вимкніть сповіщення, обмежте чи заблокуйте контакт і перевірте, хто може писати, позначати дитину чи коментувати. Добровільна перерва може допомогти, але припинення всіх онлайн-контактів також відрізає підтримку друзів; поведінку групи це не виправляє. Якщо дитина боїться помсти в школі, включіть це занепокоєння до шкільного плану, а не покладайтеся лише на блокування.
  3. Поскаржтеся на шкідливий контент. Поскаржтеся на відповідний допис, повідомлення чи обліковий запис через інструменти сервісу. Поясніть повторюваність подій там, де це дозволяє форма, і збережіть номер скарги, якщо його надано. Блокування обмежує контакт; скарга просить сервіс перевірити те, що сталося. Жодна з цих дій не замінює заходів школи, якщо ті самі однолітки залучені й там.
  4. Залучіть дорослого, який може діяти. Зверніться до директора, якщо страждає шкільне життя, скориставшись кроками нижче. У клубі чи на організованих заняттях повідомте відповідального дорослого. У разі погроз, підозри на злочин або сумнівів щодо залучення поліції в Норвегії телефонуйте 02800 за порадою. Не чекайте відповіді платформи, перш ніж шукати допомоги для безпеки.

Не мстіться й не перетворюйте ситуацію на нове публічне протистояння. Уникайте публікації звинувачень, поширення матеріалів серед інших батьків чи надсилання дітям сердитих повідомлень від себе. Не просіть дитину сперечатися з групою, щоб вибратися з-під її нападів. Зосередьтеся на припиненні поведінки та залученні відповідальних дорослих.

Якщо йдеться про сексуальні зображення дитини: не завантажуйте їх, не робіть знімків екрана, не просіть їх надіслати й не пересилайте. Збережіть відомості без самих зображень, як-от назви облікових записів і посилання, та запитайте поліцію, як поводитися з доказами, що вже є на пристрої. Не створюйте й не отримуйте нову копію також і для сервісу видалення контенту. Якщо хтось використовує зображення, щоб вимагати гроші або нові матеріали, скористайтеся посібником про сексуальне вимагання.

Щодо запитів на видалення Slettmeg.no надає безкоштовні консультації в Норвегії. Це дорадча служба, а не обіцянка, що зникне кожна копія.

Коли школа має діяти

У Норвегії обов’язок школи допомагати діє, коли онлайн-події призводять до того, що дитина не почувається в шкільному середовищі безпечно або не відчуває підтримки, навіть якщо повідомлення надсилали з дому чи поза шкільними годинами. Не потрібно доводити, що однокласники мали намір цькувати, перш ніж просити школу з’ясувати обставини. Школа може мати обмежений вплив на події поза нею, але все одно має вжити належних заходів для допомоги дитині в школі.

  1. Розкажіть директору, що відбувається. Письмове повідомлення дозволяє зберегти запис. Опишіть події, коли ви про них дізналися та їхній вплив на шкільний день дитини. Передайте доречний контекст звичайних повідомлень через узгоджений приватний канал, а не через розсилку класу.
  2. Запитайте, що зробить наступний шкільний день безпечнішим. Обговоріть, до кого дитина може звернутися, як дорослі реагуватимуть на нові випадки та як школа працюватиме з поведінкою групи. Дитина має право бути почутою, а не обов’язок говорити; вона може висловити свою думку через людину, якій довіряє.
  3. Попросіть письмовий план і дату оцінювання. Школа має невідкладно з’ясувати обставини та вжити належних заходів. План має визначати проблему, заходи, строки їх виконання, відповідальних і час оцінювання. Перевіряйте надалі, чи справді дитина почувається безпечніше, а не лише чи відбулася зустріч.

Якщо ви не впевнені, що школа робить достатньо, ви або дитина можете звернутися до Statsforvalteren, представника держави у вашому норвезькому окрузі. Зазвичай потрібно, щоб ви або дитина порушили питання перед директором понад тиждень тому, а справа має стосуватися психосоціального середовища дитини в школі, яку вона відвідує, мала б відвідувати або з якої тимчасово перейшла до іншої. Це не дає школі дозволу чекати тиждень, перш ніж діяти. Дивіться шкільні права та умови подання справи (Udir).

Якщо дитина була свідком або долучилася

Дітям, які бачили, пересилали або коментували матеріали, також може бути потрібна допомога. Запитайте, що зробила ваша дитина та який тиск відчувала, не визначаючи її роль за одним знімком екрана. Підтримка й відповідальність можуть поєднуватися.

Якщо дитина була свідком, допоможіть їй уникати вподобань, коментарів і пересилань, які поширюють приниження. Вона може приватно поцікавитися станом постраждалої дитини та розповісти дорослому, якому довіряє, не вступаючи самостійно в протистояння з групою.

Якщо дитина долучилася, зосередьтеся на припиненні поведінки й розумінні її наслідків, замість того щоб таврувати дитину як кривдника. Разом зі школою чи відповідальним дорослим працюйте над виправленням завданої шкоди. Будь-які вибачення або контакт із постраждалою дитиною мають поважати її бажання, а не ставати ще однією вимогою до неї.

Підтримуйте дитину й після припинення повідомлень

Знову запитуйте про школу, дружбу й сон. Поведінка припинилася чи перемістилася туди, де її менше видно? Допомагайте дитині зберігати зв’язок із людьми та заняттями, де вона почувається частиною спільноти. Школа має продовжувати й коригувати заходи, доки учень не матиме безпечного та підтримувального шкільного середовища.

Якщо переживання впливають на повсякденне життя, медсестра або медбрат шкільної служби здоров’я може підтримати і дитину, і стурбованих батьків; сімейний лікар також може допомогти організувати подальшу допомогу. Підтримку не потрібно відкладати до завершення розгляду випадку школою чи платформою.

Джерела та посилання

  1. UNICEF Дата доступу Регіон: Global; Norwegian school and emergency routes are covered separately
  2. Utdanningsdirektoratet Дата доступу Регіон: Norway
  3. Medietilsynet Дата доступу Регіон: Norway
  4. Utdanningsdirektoratet Дата доступу Регіон: Norway
  5. Utdanningsdirektoratet Дата доступу Регіон: Norway
  6. Slettmeg.no Дата доступу Регіон: Norway
  7. Helsenorge Дата доступу Регіон: Norway
  8. Helsenorge Дата доступу Регіон: Norway
  9. Politiet Дата доступу Регіон: Norway
  10. National Center for Missing & Exploited Children Дата доступу Регіон: Worldwide; US-operated service